Ebook: Сторінка прози фрагмент з повісті-есе про Бориса Олійника

Стаття. Дзеркало тижня. - № 27 (351) 21 — 27 липня 2001 12 стор.Борис Олійник. Без нього не уявляється ні наша Спілка, ні «шістдесятництво» в літературі та громадському житті, ні похорон друга, ні ще якась значна подія в громадському чи культурному житті України. За нелукаву дружбу й товариськість його любили в університеті. Любили й у Спілці. Тому, мабуть, поза очі звали його (та називаємо й досі) Боря Олійник. «Боря» — ласкаво, люб’язно, як рідного. Бо добрість, людяність і привітність сяє на його обличчі, струмує з його очей, бринить у його голосі.
У вічі ж давно, ще замолоду, навіть літературні метри називають його не інакше, як Борис Ілліч, віддаючи належне його талантові, принциповості, глибині й серйозності його суджень. Саме з цього й формується авторитет. І в Бориса Олійника він був та залишається незмінно високим.
Вихований у найкращих народних традиціях, Борис Олійник так само, як і, скажімо, Гончар чи Малишко, у визнанні й славі залишається скромним, товариським, вірним у дружбі.