Ebook: Історія західної філософії

Київ: Основи, 1995.
Написано вже багато історій філософії, і моя мета полягала не тільки в тому, щоб додати до цього числа ще одну. Моя мета — показати філософію як невід'ємну частину суспільного й політичного життя; не як ізольовані розважання визначних особистостей, а як породження і водночас джерело характеру різних людських громад, у яких процвітали різні філософські системи. Така мета вимагає тіснішого пов'язання з загальною історією суспільства, ніж ми звичайно бачимо в істориків філософії. Я дійшов висновку, що це особливо потрібне для тих історичних періодів, з якими пересічний читач навряд чи може бути глибоко обізнаний. Велика епоха схоластичної філософії була вислідом реформ одинадцятого сторіччя, а ті, своєю чергою, були реакцією на добу загнивання, що їм передувала. Не будучи більш-менш обізнаним із сторіччями, що проминули від падіння Риму до піднесення середньовічного папства, навряд чи можна зрозуміти інтелектуальну атмосферу дванадцятого й тринадцятого сторіч. Трактуючи цей період, як і інші періоди, я ставив собі за мету наводити лише стільки відомостей із загальної історії, скільки видавалось мені необхідним для неупередженого розуміння філософів у контексті того часу, який сформував їх і сам сформувався за їхньою допомогою.
Один наслідок такої позиції полягає в тому, що оцінка, яку вона дає тому чи тому філософові, часто не відповідає тій, якої він заслуговує з чисто філософського погляду. Особисто я, наприклад, маю Спінозу за визначнішого філософа, ніж Локк, але вплив його був далеко менший, і тому я присвятив йому менше місця, ніж Локкові. Декотрі люди — приміром, Руссо і Байрон — хоча зовсім не були філософами в академічному розумінні цього слова, справили такий глибокий вплив на домінантні філософські тенденції своєї доби, що розвитку філософії не можна зрозуміти, не беручи їх до уваги. Навіть люди просто діяльні часто мали велике значення в цьому плані: мало хто з філософів справив такий вплив на філософію, як Александр Македонський, Карл Великий або Наполеон. Ще знаменнішим прикладом можна б назвати Лікурга, якби тільки він був реальною особою.
Коли мусиш охопити такий величезний проміжок часу, доводиться триматись дуже суворих принципів добору. Читаючи традиційні праці з історії філософії, я дійшов висновку, що надто стислі описи не доносять до читача нічого вартісного; тому я (за небагатьма винятками) взагалі не згадував про людей, які, на мій погляд, не заслуговують справді докладного розгляду. А про тих філософів, яких я розглядав у цій книжці, я сповіщав усе, що вважав істотним у їхньому житті й суспільному оточенні; часом я наводив навіть начебто малозначущі деталі, коли вирішував, що вони якось характеризують саму людину та її добу. Бертран Рассел