Ebook: Співвідношення функцій давньоруської і церковнослов`янської мов у XI-XIII ст

Джерела розвитку східнослов’янських літературних мов. — К.: Наук. думка, 1985. – 231 с. — С. 9-22.Літературна мова, як відомо, розвивається на базі ряду джерел. Навіть у тому випадку, коли вона є результатом консолідації кількох близьких діалектних масивів, їй, щоб служити засобом перекладу з інших мов, тобто вводити репрезентовану нею культуру в коло світової культури, необхідно містити назви реалій, що виходять за межі поширення однієї мови. Це однаковою мірою стосується літературних мов як національного, так і донаціонального періодів. В обох випадках розвиток і поширення літературної мови пов'язані з інтернаціоналізацією її словникового складу, з використанням лексичних запозичень, з орієнтацією в початковій стадії на одну або декілька інших літературних мов як на додаткове джерело розвитку.
Писемність, а отже, й літературна мова на Русі засвідчуються досить пізніми джереламих . Проте це не означає, ніби Русь до кінця X ст. була неписьменна. Можна припускати, що до утворення Київської Русі як єдиної держави могли існувати регіональні писемні традиції в племінних центрах; з об'єднанням східнослов`янських племен і розвитком феодальних відносин починає формуватися спільнодавньоруська писемно-літературна мова.